На конкурс надійшло 152 роботи з більш   ніж  50 міст України, Росії, Білорусії.

За умовами конкурсу, кожен учасник мав заочно виконати два завдання:

1. «Нотатки на полях»: прочитавши твір одного з запропонованих класиків педагогіки. Надія Михайлівна обрала твори В.Сухомлинського.
2. Скласти власний «Цитатник» з творчого доробку обраного автора, представивши думки, які співпадають з власним світорозумінням.

Ось фрагменти її   роботи, яка ввійшла у збірку конкурсних робіт учасників Міжнародного конкурсу з гуманної педагогіки.

ПИНКА Надія Михайлівна

Сокальський НВК «ЗШ І-ІІІст.№4-ліцей»

1. Моя вчительська майстерність як ремесло, але з відзнакою досконалості. Постійно осмислюю і переосмислюю власний досвід, як обдарувати кожну дитину увагою, теплом, турботою. Учительство - це служіння, а не праця. Тому як вчитель маю виконати свою місію на землі. А виконуючи її, весь час думаю, що вкладаю у душу дитини. І в цьому сенс мого життя, моє професійне і людське щастя.
2. За допомогою казок В.Сухомлинського можна творити диво на уроці та в позаурочний час. Казкою засмучую, звеселяю, показую нею всі кольори життя, красу в кожній стеблинці, неповторність в кожній квіточці, комашці, ділюся добротою, великодушністю. На основі змісту казки складаємо вірші, інсценізації. На лоні природи найчастіше народжуються казки спочатку колективно, потім кожен учень придумує власну. Бережливо складаємо їх у скриньку «Дитячі перлинки», ілюструємо. Діти охоче виконують це завдання, адже кращі роботи будуть відправлені у музей  Василя Сухомлинського (с. Павлиш).

   3. Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

Люди, їх мільйони... всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

Так, життя кожної людини - це стежина, встелена жовтогарячими чорно­бривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними і чорними тонами, як у цій пісні «червоне - то любов, а чорне - то журба». Бо й справді, кожне життя здається нам якоюсь дивовижною квіткою, що вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито схиляє свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.

Стежина життя... Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинись хоч на трішки! Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть».

Прекрасні слова, правда? І як хотілося б кожному з нас, щоб і життя наше було таким же прекрасним. Але як цього досягти? Ми повинні з'ясувати для себе такі питання: «Для чого людина живе на землі? Що зробити для того, щоб життя наше було прекрасним?» і навчити це робити своїх учнів.

                      Методист РМК Кулик А.С.